MilkUA.info — інформаційно-аналітичний портал про молоко і молочне скотарство
Зв’язок з нами
English
Русский
Українська
Головна
Журнал «Молоко і ферма», № 2 (33), 2016
AgriProKuhn CatalogueАналітика
PIGua.infoZERNOua.infoILoveMilk.info
Версія для друку

«Козівництво складне і просте одночасно»

Грінченко Юрій,
Менеджер по роботі з ключовими клієнтами напрямку «Рішення для кіз та овець»

Компанія «ДеЛаваль»

Професіональне козівництво в Україні лише зароджується. Яка модель може стати оптимальною для України, розмірковує фахівець компанії «ДеЛаваль» Юрій Грінченко. З 2010-го він опікується питаннями розвитку козівництва та вівчарства. За цей час він вивчив досвід багатьох країн, де продукція з козиного молока широко представлена на полицях магазинів і посідає особливе місце у споживацькому кошику, або ж експортується, і готовий поділитись думками з читачами журналу «Молоко і ферма».

─ Пане Юрію, якою ви бачите успішну українську козину ферму?

Наразі можна говорити лише про бачення. Оперувати цифрами чи економічними показниками ще рано. Щоб зрозуміти, як це працюватиме в Україні, треба спробувати. Зараз ми на початку шляху, але знаємо, куди йти і яка мета.

Щоб визначитись із цим, потрібно було вивчити досвід інших країн. Я був у Голландії, Іспанії, Франції, Німеччині, Ізраїлі та Австрії, спілкувався з фахівцями і власниками господарств, стажувався. Проаналізувавши зібрану інформацію, зрозумів, що може найкраще підійти для України. На мою думку, на нинішньому етапі професіональні козині ферми повинні бути невеликі 200−400 голів. Також обов’язково потрібно мати свій переробний цех. Сьогодні жодне українське переробне підприємство не готове працювати з козиним молоком, бо немає достатньої кількості сировини (наприклад, 5 тонн).

Саме такий шлях обрали українські ферми, які стартували раніше, наприклад, «Шеврет», «Бабині кози», «Доообра ферма», «Медвин», усі мають свою переробку. Звісно, в кожного своя якість і смак готової продукції.

Можна побудувати ферму одразу на 1000 кіз, але то дуже великий ризик. Це така галузь тваринництва, де дуже бракує фахівців із годівлі, утримання, ветеринарного обслуговування, навіть із проектування виробничих майданчиків. Фахівці дояри, сировари, які вже працюють і будуть працювати на українських фермах, навчаються і стажуються за кордоном. Тому краще починати з меншої кількості тварин.

─ Що означає «професіональна ферма»?

У поняття «професіональна» ми вкладаємо такий зміст: комфортні умови утримання тварин і збалансований раціон для найкращої продуктивності, мінімум ручної праці завдяки максимальній механізації процесів на фермі, доїння у залі та швидке охолодження молока, наявність належного обладнання для його зберігання. Усе те, що потрібно для отримання сировини найкращої якості, з якої потім буде виготовлено якісну молочну продукцію питне молоко, йогурти, сири, морозиво.

─ А як це працює в інших країнах?

У Голландії козами займаються професіонально вже 70 років. Лише 5−10% ферм мають власні сироварні. Переважна більшість здають молоко на великі переробні заводи. Проблем зі збутом козиного молока немає.

У Франції картина зовсім інша. Тут 50% козиних ферм невеличкі (100−200 голів) і в них усіх є власні сироварні. Міні-цехи з переробки розміщуються на фермах, і такий сир на 10−20% дорожчий від заводського продукту. Його більше цінують, адже він виготовлений з непастеризованого молока і вручну.

Що стосується Ізраїлю, то в цій країні ще 20 років тому взагалі не було козівництва, але ситуація кардинально змінилась. Співвідношення молока, зданого на великі заводи, і переробленого самостійно становить 50/50. Особливість у тому, що на фермах виготовляють не лише сири, а й морозиво, кефір, ряжанку. Це та ніша, яку фермери одразу зайняли і працюють у ній ідеально.

Австрійські ферми маленькі 70−150 голів. Практично всі здають сировину на кооперативну переробку. Але одразу зазначу: на переробку здається лише сировина високої якості.

Утім, хочу виділити дві країни: Францію, як основоположника мистецтва виготовлення сиру, і Голландію, як основоположника технології утримання тварин, їх годівлі та розведення.

─ Чи буде в Україні попит на продукцію з козиного молока?

Повернемось до наших країн. У Франції на полицях магазинів широко представлена продукція з козиного молока від національного виробника. Коли ж на одній із ферм я спитав, куди збувають сир, відповідь була: в Канаду, Японію, США.

У нас в магазині «Гудвайн» представлено сири від наших фермерів, вони смачні. Але, порівнюючи їх зі смаком тих, що виготовлені у Франції, відчуваєш різницю. Мабуть, дається взнаки технологія утримання й годівлі тварин, тонкощі сироваріння, багаторічний досвід роботи зрештою. Нам над цим ще треба працювати.

Українському споживачеві, щоб зрозуміти, що таке якісний продукт, потрібно хоча б раз його скуштувати, і тоді він обов’язково повернеться до нього знову. І це стосується не тільки сирів. Хоча зрозуміло, що продукти з козиного молока це нішові продукти.

Взагалі найдорожчим продуктом є сухе козине молоко, яке йде на дитяче харчування. Його виробляють в основному в Новій Зеландії. В Україні замислюються над цим, але поки що немає такої кількості сировини.

─ Наскільки економічно доцільно в нас займатися козівництвом?

Економіка це цифри. Фантазії тут недоречні й потрібно оперувати українськими даними, а їх поки що немає. Досвід Європи свідчить: вартість стійло-місця 1,5 тис. євро, окупність проекту 7 років. Та є нюанси: у нас дешевша робоча сила, але, наприклад, сир на виході дорожчий за європейський. Тамтешній ринок перенасичений сирами.

Першу достовірну інформацію по українських господарствах зможемо одержати в кінці року. Відштовхуватися будемо від трьох ферм (усі знаходяться в Київській області), до проектування й оснащення яких долучилась наша компанія. Усі мають спільні ознаки, але водночас різні. Саме це і є найцікавішим.

Наприклад, у фермерському господарстві «Тетяна 2011», що в Згурівському районі (інтерв’ю з власником розміщено в «Молоці і фермі» № 6 за 2015 р. ― Ред.), було проведено повну реконструкцію старих приміщень, але за запропонованими нами технологічними нормами. Придбано 300 кіз альпійської й зааненської породи французької селекції. Змонтовано доїльну залу «паралель» 2×18, розраховану на 600 кіз. Власник має землю, комбікормовий завод, тому корми плануються свої; отже, витрати на годівлю будуть менші. Це перша модель.

Друга модель козина ферма «Лукачівка-Еко» (Богуславський р-н) на 200 кіз. Тут дещо інший підхід. Приміщення побудовано з нуля з цегли. Кіз альпійської й англо-нубійської породи завезли з Австрії. Доїльна установка теж «паралель», але 2×12. Власних кормів, окрім соломи, немає, бо в господаря всього 50 га землі. Сіно і концкорми (кукурудза, ячмінь, соя, шріт) закуповуватимуться на сезон і зберігатимуться в складських приміщеннях. Постачальників корму вже знайшли.

Третя ферма «Рубченецька красуня» (Макарівський р-н). Тут також усе споруджено з нуля, але зі збірних металокаркасів. Розрахована на 200 кіз, доїльна зала — «паралель» 2×12.

Для цих трьох господарств ми розробляли проекти, якомога ближчі до голландського варіанту. Кози не випасатимуться. Що стосується переробних цехів, то на першій фермі буде обладнання ізраїльського виробництва, на другій хорватського, а на третій французького. Власники господарств розуміють, який асортимент продукції вироблятимуть і які канали збуту використовуватимуть.

Ми не диктуємо нашим клієнтам, що і як будувати, яких тварин і обладнання використовувати, ми лише підтримуємо їхній вибір і допомагаємо реалізувати проект. Звісно, перед цим розповідаємо, які тенденції в світі. З багатьма власниками я сам побував за кордоном, і під час цих поїздок людина визначалась із технологією. Хтось звертається уже з готовим рішенням і його треба лише втілити в життя.

До речі, в жодній країні я не зустрічав компаній, які б поставляли обладнання і розробляли проекти, як це робимо ми. Зазвичай усе зводиться до того, що коли хочете купити обладнання купуйте, а от як будуватись і розвиватись вирішуйте самі.Я зовсім не хочу сказати, що там вони такі погані, а ми тут такі хороші. Справа в тому, що в інших країнах є спеціальні проектні бюро, є фахівці-консультанти. У нас, на жаль, цього немає. Тому й довелось вивчати проектування, щоб допомогти будувати в Україні такі козині ферми, які були б комфортними для тварин і для людей.

Отже, козиний бізнес в Україні розвивається, з трьох ферм до кінця року ми отримаємо найповнішу інформацію про вартість стійло-місця, собівартість молока і готової молочної продукції (сир, йогурти, питне молоко чи морозиво) на кожній з них, оцінимо термін окупності. І вже тоді зможемо обґрунтовано пропонувати всім іншим охочим долучитись до цієї справи, яку модель ферми обрати і яка з них буде найбільш економічно доцільна в умовах їхнього господарства.

Додам, що в козівництві рахувати заробіток самим молоком чи сиром не варто, потрібно дивитися ширше. Приміром, це може бути продаж племінних тварин. Ще один вид заробітку реалізація цапиків на м’ясо, воно корисне й делікатесне, а ціна доходить до 100−150 грн./кг. Не варто забувати про гній і шкури.

Тому, на мою думку, хто перший почне і запропонує найширший асортимент продукції, той буде у виграші.

Ви згадали, що орієнтувались на голландський варіант. Що це означає?

У кожній країні є свої особливості. Голландський варіант це величезна ферма з боковими стінами заввишки 3 м, висота в коньку сягає 8 м. Приміщення широке, з кормовим столом і секціями для групового утримання кіз. Під одним дахом можна розмістити близько тисячі тварин. Обов’язково є доїльна зала. Коли я кажу «голландський варіант», то маю на увазі не тільки дизайн козлятника, а й відповідні технології управління стадом.

В Ізраїлі взагалі немає козлятників як таких, лише навіси. У Німеччині нові ферми теж великі, з дерев’яним перекриттям, висота в коньку до 10 м. Німці копіюють голландців.

Доля звела мене з Емілем ван Хаареном, провідним фахівцем із Голландії. Він проектує і консультує козині ферми по всьому світу від Європи до Китаю й Нової Зеландії. Ми спостерігали, як він працює, фотографували, збирали інформацію, аналізували і маємо розуміння того, як побудувати сучасну козину ферму. Це те, що ми можемо дати нашому клієнтові, крім обладнання. А от як працюватиме ферма, залежить від власника і від того, як він годуватиме тварин і дбатиме про них.

─ У попередньому номері журналу ми розмістили інформацію про одне з трьох згаданих вами господарств ─ ФГ «Тетяна 2011». Про кого сьогодні розповісте детальніше?

Про ФГ «Лукачівка-Еко».Власник господарствафанат своєї справи і дуже любить тварин. Ферма розміщується в мальовничій місцевості. Сироварня буде за склом. Ви зможете приїхати сюди з родиною чи друзями, скуштувати сир і на власні очі побачити, як його виготовляють.

Для цієї ферми довго обирали тварин і зупинились на альпійській і англо-нубійській породі австрійської селекції. У тварин, яких завезли в господарство, окоти почались в квітні. Англо-нубійці екзотична порода. Порівняно з іншими, ці вдвічі дорожчі. Спеціалісти стверджують, що їхнє молоко має присмак горіха, а сир специфічний на смак.

Власник довго придивлявся і до доїльного обладнання. Вибрали найсучасніше ― «паралель» 2×12. Доїльну залу вже змонтовано. На перших порах підвісна частина зніматиметься вручну залежно від потоку молока. Згодом можна буде доукомплектувати обладнання автозйомом та автоматизованою програмою управління.

На фермі працюватиме один дояр, два чи й один скотарі і двоє людей на сироварні. Одна й та ж людина не може поєднувати роботу в козлятнику і на виробництві сиру. Інші працівники без проблем можуть замінювати одне одного.

Кіз упродовж року годуватимуть змішаним раціоном із набору концентрованих кормів і грубих (солома, сіно). Звісно, краще сіно ― люцернове чи з різнотрав’я, в середньому потрібно кілограм на голову в день, якщо кіз не випасають. Ми ще розглядаємо питання з випасом, бо ландшафт дає змогу це робити. Але більшість сироварів вам скажуть: якщо коза утримується безвигульно, то дає більше молока, воно однорідніше, стабільнішої якості і з нього виходить кращий сир. На випасі тварини їдять різні трави, відповідно і склад молока коливатиметься.

Ми більше схильні до стійлового утримання кіз. На кожну тварину припадає 1,5 квадратного метра секції, 0,33 метра кормового столу, вона вільно рухається і почувається комфортно.

У Лукачівці все відбувалося дуже стрімко. Так би мовити, уперше землю під ферму ми побачили 3 квітня 2015-го, 15 грудня вже змонтували доїльну залу, а у травні цьогоріч очікуються окоти. Тут націлені на виробництво твердих сирів, з терміном дозрівання 3−4 роки, продажі здійснюватимуться безпосередньо на фермі й через Інтернет.

А ще власник господарства цікавиться виробництвом продукції з козиного м’яса, зокрема ковбас. Це теж цікава ніша.

Одним словом, козівництво складне і просте одночасно, ним зараз займаються виключно фанати. Беручись до справи, треба думати про прибутковість, але без любові до тварин починати не варто.

Цей бізнес благородний тим, що ми виводимо на ринок нові й корисні продукти для різних категорій людей. Той, хто зрозуміє цінність цього, обере правильний шлях.

Розмову вела Олена Мельник

 

Всі інтерв’ю >>

Коментарі

08.06.2016
15:36:13
КРАЕВСКИЙ ИГОРЬ ДМИТРИЕВИЧ 
ВЫ ОТКРЫТЫ К НОВЫМ ПРЕДЛОЖЕНИЯМ?+380990640873

Ваш коментар:

Ім’я:

Текст коментаря:

Введіть контрольний вираз:

 

Спонсори:
Limagrain
MSD Animal Health
Alltech
Biochem
Kieselmann
Юніформ агрі Україна
Пьоттінгер
Biomin
Фенікс-Агро
ДеЛаваль
GEA
DK-VET
КУН
Партнери:
АВМ
© «Дикун глобал консалт», 2008–2019